dammoen

https://www.facebook.com/DecArtMuseum/posts/%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85-%D0%B4%D0%B0%D1%82-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD-%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD-%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D1%80-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD-%D1%8E%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87-%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD-19071979-%D0%BD%D0%B0/2281890708637704/ це пост з фб сторінки музею, і мабуть варто його сюди скопіювати й повністю.

моє власне знайомство з майстром, точніше, його роботами: я ніколи не чула про цього гончара раніше (а дарма), але колись випадково довелось бачити, як торгувались за цих вигадливих чортиків-пияків, виставлених без назви і без автора. і вже потім, коли я надибала статтю про нього, до мене дійшло, чиї фігурки тоді продавались на аукціоні.

як розповідають, він ліпив їх ніби граючись. так і хочеться сказати - він їм був за доброго приятеля, і тому слухняно виходили з-під його рук живі, кумедні, але чопорні й манірні випивохи, що аристократично тримали в ратицях ковбасу й терпляче чекали, поки один з трьох (чи двох) розілле "акву віту".
майстер створив цілу галерею різних істот, реальних і фантастичних, але сподіваюсь, його рогаті приятелі поставили йому там у себе хоч який-не-який пам*ятник за "популяризацію" свого племені.
а ті чорти на аукціоні тоді зіграли жарт з усіма - продавець сподівався виручити хоча б гривень двісті, а пішло за 2000 з чимось. були б в мене тоді вільні гроші, я б мабуть теж влізла в ту запеклу бійку за це тріо :)

- ну, будьмо! хух!
- та закусюй, закусюй, поки ковбаса з ратиці не втікла.
- та наливай ще, шматок насуху не проскочить :)

фото приліплю.